top of page

Юрій Болса

Юрій Болса (народився 06.05.1997) — сучасний український художник, який нині живе та працює у Києві, один з найпомітніших митців обʼєднання Нагірна 22.  Не маючи формальної академічної мистецької освіти, він закінчив професійне училище за спеціальністю «оператор комп'ютерного набору і верстки». Художня практика Болси розпочалася нетипово — із добровільного шестирічного заточення у власній квартирі, де він спершу захопився цифровою субкультурою вебпанку, а згодом перейшов до живопису, графіки та колажу. У своїй творчості митець інтуїтивно досліджує глибоко особисті теми самотності, саморуйнації та вразливості, спостерігаючи за навколишнім соціумом через призму тотальної відчуженості.


Центральним мотивом багатьох проєктів Болси є рефлексія над рідним Червоноградом — містом, історію якого він досліджує через оптику пам'яті, шахтарської ідентичності та зіткнення польського минулого (Кристинополя) з радянським індустріальним спадком. Після переїзду до столиці його художня мова розширилася: він почав більше працювати із простором, створюючи об'ємні скульптури та інсталяції зі знайдених об'єктів і викинутих на смітник речей, надаючи їм нового життя та поваги. Візуальному стилю художника притаманна наявність химерних персонажів, монстрів і похмурих символів, які допомагають йому переносити реальні життєві травми, страхи та соціальний тиск у вигаданий безпечний простір мистецтва.


Сьогодні практика Юрія Болси здобула вагоме визнання: митець став номінантом премії PinchukArtCentre Prize 2025 із масштабною інсталяцією «Завжди хотів бути тут», яка через образ аватара розкриває процес внутрішнього переродження та пошуку самоцінності. Серед знакових персональних проєктів автора — виставки у ЦСМ М17, Малій Галереї Мистецького арсеналу, Voloshyn Gallery. Показово, що попри меланхолійність ранніх робіт та досвід пошкодження власної майстерні від атаки ворожого дрона, у своїх останніх творах художник приходить до «чистого оптимізму», транслюючи спокій та світло попри зовнішню темряву. 

Твори в колекції

© Ed Trehubov, 2026

bottom of page