Катя Бучацька

Катя Бучацька (народилася 1987 року в Києві) — сучасна українська мультидисциплінарна художниця, яка працює з інсталяцією, фотографією, живописом, скульптурою та лендартом. Катя здобула різнобічну фахову освіту: вивчала книжкову графіку та ілюстрацію в КПІ (2003–2007), мистецтво в Національній вищій школі мистецтв у Діжоні (Франція, 2008), а згодом закінчила факультет монументального живопису НАОМА (2008–2015).  

У центрі художньої практики Бучацької лежать питання часу, пам'яті, трансформації об'єктів та деконструкції антропоцентричного погляду на світ. Вона часто працює з темою музею як інституції, створюючи спекулятивні наративи та перетворюючи звичні предмети чи «не-мистецтво» на археологічні артефакти (що яскраво проявилося у знаковому проєкті «Рекорд болю»). Важливим і багаторічним вектором її діяльності є інклюзія: з 2016 року мисткиня працює з нейровідмінними авторами (людьми з розладами аутистичного спектра та синдромом Дауна) у «Майстерні можливостей» при PinchukArtCentre. Квінтесенцією цієї співпраці став спільний проєкт «Щирі вітання», який Катя Бучацька успішно представила разом із 15 нейровідмінними художниками в Українському павільйоні на 60-й Венеційській бієнале у 2024 році.

Повномасштабна війна суттєво вплинула художню оптику авторки: її фокус глибоко змістився на дослідження травми, яку зберігає в собі ландшафт. Вона документує руйнування та створює роботи безпосередньо з навколишнього середовища. Серед її найвідоміших проєктів воєнного часу — масштабна 14-годинна відеоінсталяція «Ізюм — Ліверпуль», яку експонували в Ліверпульському соборі під час Євробачення-2023. Творчість художниці відзначена спеціальною премією Yorkshire Sculpture Park та номінацією на PinchukArtCentre Prize 2020, а її знакові персональні проєкти проходять у провідних інституціях України та Європи.